Сергій ДЯТЛЕНКО: НЕ БУВАЄ ПОГАНОЇ МАЙСТЕРНІ У ХОРОШОГО ВЧИТЕЛЯ

    Шкільна програма із трудового навчання, мабуть, серед інших програм змінилася найбільше. А різдвяні канікули дали змогу зробити паузу і задуматись, як же упроваджуються новації у шкільних класах. Про це «Освіта України» спілкувалася із заступником директора Департаменту загальної середньої та дошкільної освіти МОН, членом робочої групи із розвантаження програми Сергієм ДЯТЛЕНКОМ.

Оновлену програму можна було сприйняти по-різному: і глибоко, і поверхово, зауважує Сергій Миколайович. Але, зрештою, нововведення нікого не залишили байдужими.

– А найбільше задоволення отримали діти, бо вони почали по-справжньому творити, отримали змогу проектувати речі, які є потрібними саме для них, а не ті, що традиційно виготовляли ще їхні батьки. Часи, коли вироби ставили подалі на полицю чи взагалі викидали у смітник, пройшли, – каже він. – Дехто з учителів, хто «пірнув» ще неглибоко, побачив і оцінив лише ширші можливості для вчителя і учнів у межах програми. Хто «пірнув» глибше, той побачив і більші обов’язки та працює над повноцінним упровадженням компетентнісного підходу, забезпеченням виконання наскрізних ліній – через очікувані результати навчально­пізнавальної діяльності учнів. Такий підхід змушує вчителя приділяти більше уваги підготовці, ретельніше готуватись як до реалізації цілих проектів, так і до кожного заняття зокрема. Тобто вчителю працювати стало цікавіше, але – і складніше. Тож команда, яка працювала над змінами до програми, готує методичні матеріали, додаткові посібники з календарним плануванням, працює у соціальних мережах, проводить семінари. Наприклад, наприкінці минулого року в Дніпропетровській області відбувся Всеукраїнський науково­практичний семінар методистів трудового навчання обласних інститутів післядипломної педагогічної освіти «Трудове навчання в умовах освітньої реформи: цілі та шляхи досягнення». Ми йшли від теорії до практики, роз’яснювали, що трудове навчання – не лише окремий предмет зі своїми завданнями й особливостями, а предмет, який має вписатися в загальну освітню картину загальноосвітньої школи.

– Тобто йдеться про певну інтердисциплінарність трудового навчання?

– Переконаний, що цей предмет має великий потенціал. І його можна як вдало реалізувати, так і згубити, втратити. І втратити найлегше, якщо і в ХХІ столітті міркувати парадигмами 70-­х років минулого, вважати, що трудове навчання потрібно лише для того, щоб хлопців навчити забивати цвяхи, а дівчат – пришивати ґудзики. Що трудове навчання є підготовкою до робітничих професій. У світі приблизно 3 - ­4 відсотки людей мають робітничі професії. Чи потрібен у школі окремий предмет, щоб готувати до них? Адже є професійні навчальні заклади, які готують відповідних фахівців. Трудове навчання повинно розвивати всіх дітей, давати їм життєві компетенції, які дозволять самореалізуватися. Й учнівський виріб – не найголовніше у предметі. Треба навчити дитину проектувати, «зв’язувати» руки з головою, вміти працювати у команді, знаходити шляхи вирішення проблем, вираховувати вартість матеріалів і інструментів, які використовуються тощо. Щойно учитель це усвідомить, працювати за оновленою програмою стане цікавіше і приємніше.
   Я не бачу іншого предмета, в якому ключові компетентності й наскрізні змістові лінії можна використати ефективніше, ніж у трудовому навчанні. Зокрема – фінансову грамотність. Мова йде про визначення співвідношення «матеріал – якість – ціна». При розробці проекту виробу потрібно розуміти, які матеріали варто використовувати, скільки це коштуватиме, який результат отримаємо. А вироби, які виконали діти, можуть бути використані в різний спосіб, зокрема – і реалізовані. Наприклад, у минулому році вироби, виготовлені на Всеукраїнській олімпіаді з трудового навчання, продали з аукціону. Цьогоріч теж плануємо це зробити – так діти зможуть побачити грошовий еквівалент власної роботи.

– Діти мають відчути, що цей предмет стає сучаснішим?

– Звісно. Але не буває так, що сьогодні вирішили змінити програму, а на завтра предмет уже став сучасним. Адже ще треба змінити і навчально-методичне забезпечення, і підходи вчителів, і обладнання. 
   Обладнання – дуже важливий чинник змін. На нестачу сучасного обладнання жаліються багато вчителів трудового навчання. Але можна сказати, що ситуація потроху поліпшується. Один з останніх прикладів: перед Новим роком десятьом школам Подільського району міста Києва надали по вісім нових сучасних швейних машин. Звичайно, не всі отримують усе й одразу. Але, як кажуть, під лежачий камінь вода не тече. Тому ми зосереджуємо учителя на тому, що він має показувати діяльність, яка сприятиме оновленню матеріальної бази. Сидіти і говорити, що я нічого не роблю, бо в мене нічого немає, – не конструктивно.
Треба цікавитись, як працюють активні колеги, бачити найкращі практики роботи по-новому, тому в соціальній мережі Facebook ми створили тематичну групу – Трудове навчання в українській школі, – яка об’єднала вже більш як 2,5 тисячі учасників. Нині там триває естафета: найкращі вчителі, які вже ґрунтовно працюють за новою програмою, розповідають, як вони її реалізовують і досягають очікуваних результатів під час виконання проектів.

– Розкажіть про кілька прикладів успішної активної діяльності вчителів.

– У Калуській школі І–ІІІ ступенів №3 працює вчитель трудового навчання Олексій Яценюк. До речі, його учні часто стають переможцями всеукраїнських олімпіад. Нещодавно він зі своїми дев’ятикласниками реалізував проект «Корисні речі для інтер’єра школи, дитсадка, громадських місць, помешкання». Педагог поділив клас на групи по 2 - 3 учнів, і вони проектували та виготовляли меблі для своєї шкільної бібліотеки, нового кабінету інформатики, актового залу. Необхідний матеріал школа закупила за спецкошти. Вироби вийшли сучасними і гарними.

Меблі з піддонів виготовляють дев’ятикласники Бучанської школи №4 під керівництвом учителя трудового навчання Володимира Фалька – так реалізується шкільний проект «Комфорт в усьому». У процесі створення чудових виробів діти досліджують проблеми використання вторинної сировини і збереження довкілля.

  Якщо учителі разом з дітьми реалізують такі цікаві й корисні проекти, то, напевно, задоволеними лишаються всі – й учні, й батьки, й адміністрація. Кому швидше придбають нове обладнання: таким учителям чи тим, хто не показує високих результатів? Думаю, відповідь є очевидною. 

  Зауважу: в результаті процесів децентралізації у місцевих бюджетів з’явилося більше коштів, які, зокрема, можна спрямувати і на закупівлю необхідної техніки. Але нині ніхто не хоче витрачати гроші лише тому, що так треба, – необхідно продемонструвати корисність такої покупки і для школи, і для громади в цілому. Наприклад, завдяки перемозі в конкурсі міні­грантів «Громада своїми руками» нещодавно у школі №9 міста Павлограда відкрилась арт­майстерня «Хобі­клас». Показово, що згідно з ідеєю майстерні тут можуть творчо працювати не тільки діти, а і їхні батьки, учителі й мешканці мікрорайону.

        Тож в окремих закладах трудове навчання стає дуже важливим предметом. Чому я кажу, що тільки в окремих? Треба зізнатися, що, на жаль, не всі учителі трудового навчання є хорошими фахівцями. Який відсоток хороших і не дуже – то вже інше питання. Зрештою, як і в інших предметах. Але у трудовому навчанні майже одразу вид­но, коли фахівець є хорошим, а коли – ні. Якщо діти цілий урок лише записують щось у зошит, навряд чи їх учитель є професіо­налом. Якщо ж робота кипить, шум-гам, усі працюють, планують, проектують, творять, помиляються і знову роблять – це заслуга педагога. За такої роботи у дітей горять очі й вони хочуть іти у школу. В хорошого вчителя навчальна майстерня не зачиняється, допоки не зачиняються двері закладу на ніч. Так, це важко – це додаткове навантаження на педагога. Але це, зрештою, той його додатковий «капітал», який він може реалізувати. 

    Так, можуть бути окремі проб­леми, пов’язані з обладнанням тощо. Важливо, щоб учитель зрозумів, що його предмет і його посада – не місце соціального захисту. Кожен педагог – і вчитель трудового навчання зокрема – має підтверджувати свою сучасність, кваліфікацію, ні в якому разі не «закисати» у педагогічній радянщині. Ми розуміємо, що завжди легше сказати, що всі довкола погані: й адміністрація, і міністерство, і програми – словом, усе. Але це не буде правдою, так не буває. 

   Я бачив, напевно, тисячі майстерень, але не бачив ні однієї поганої майстерні у хорошого вчителя. Якщо педагог працює, за ним тягнуться діти, він знаходить шляхи, як поліпшити ситуацію. У нього є години навантаження, адміністрація школи знаходить можливість довантажити його і гуртковою, і позакласною роботою. Він відчуває дитячу любов і шану батьків.

Спілкувався Максим КОРОДЕНКО, 
«Освіта України» №1-2 від 15 січня 2018 року.